Історія нашої школи 

     Наш край веде свій літопис з далеких часів. Процвітала наша земля за Київської Русі, зазнавала набігів кочових племен, які несли на своїх списах розорення, грабіж, пожежі. Протягом декількох століть за право володіти Чернігово-Сіверщиною воювали між собою Литва, Польща, Московська держава. За століття свого існування у складі Чернігівщини, територія нашого району входила до Городнянського та Сосницького повітів. Села відносились до Великощимельської, Новоборовицької, Староруднянської (Городнянського повіту) та Охрамієвицької і Синявської волостей (Сосницького повіту).

    Після утворення УРР 7 березня 1923 року Президія ВУЦВК прийняла постанову «Про новий адміністративно-територіальний поділ Чернігівщини». В ході проведення реформи було виділено Сновський район і Сновський округ.

   До Сновського району відійшли території 18 навколишніх сіл, а до Сновського округу – територія 11 районів (Городнянський, Добрянський, Корюківський, Менський, Охрамієвицький, Синявський, Сновський, Сосницький, Тупичівський, Холминський, Чорнотицький). Сновський округ проіснував до серпня 1925 року.

    У березні 1923 року Сновськ як значний (за кількістю населення, станом розвитку промисловості, торгівлі) населений пункт був віднесений до категорії міст з населенням 7676 чоловік.

    Виділення Сновська як міста, окружного і районного центру відіграло позитивну роль у розвитку нашого краю. У 20-х роках ХХ ст. в промисловості Сновська провідну роль відігравало депо та залізнична станція, де працювала третина дорослого населення міста. Крім депо, у Сновську діяли 3 лісопильних заводи, майстерні протипожежного устаткування, торговельні підприємства. Всього – 37 державних і приватних підприємств. Житловий фонд міста складав 719 будинків. У селах району промисловість була представлена Петрівським винокурним заводом, Тихоновицьким лісозаводом, Новоборовицьким винокурним заводом.

      У 20-х роках у Сновську створюється перша народна лікарня на 35 ліжок (до цього обслуговуванням населення займався фельдшерсько-акушерський пункт). Працювали 3 лікарі та 17 медичних працівників.

     У 1924 році із закладів освіти та культури у Сновську було 3 школи: 2 трудових семилітніх та 1 залізнична, 1 лікнеп, 1 школа фабзавучу, яка була створена для підготовки кваліфікованих кадрів робітників промислових підприємств, 1 бібліотека, 4 клуби, 2 театри. У кожному селі Сновського округу діяли неповні школи, а в Рогізках таких шкіл було 3. У Нових Боровичах діяла семирічна школа.

      Протягом 30-х років ішов подальший розвиток Сновська як міста і райцентру. Відкривалися нові промислові підприємства: обозоремонтний і шкіряний заводи, артіль «Червоний тартак», ділянка лісосплаву, МТС та інші.

       За 15 років існування Сновська як самостійної адміністративної одиниці змін зазнала соціально-культурна галузь. Збільшилась кількість медичних закладів (діяла районна і залізнична лікарні, поліклініка, дитяча консультація, санепідемстанція, тубдиспансер). Медперсонал міста налічував уже 15 лікарів і 49 медпрацівників. Збільшення кількості середнього медперсоналу стало можливим завдяки відкриттю в місті в 1936 році школи медсестер. Крім того, 1935 року була відкрита залізнично-технічна школа, яка готувала паровозних машиністів, інших спеціалістів середньої ланки для роботи в депо, інших залізничних службах. Збільшилась кількість вчителів, які викладали в 3-х середніх школах до 81, а кількість учнів становила 1920. Місто нараховувало 9 бібліотек з фондом більше 20 тис. екземплярів. У 1939 році було відкрито музей.

       У 1935 році Постановою ЦВК м. Сновськ перейменовано в м. Щорс, а Сновський район – у Щорський. Подальший розвиток міста і району був перерваний у 1941 році початком Великої Вітчизняної війни. Щорський район було окуповано в кінці серпня – на початку вересня 1941 року і звільнено у вересні 1943. За два роки окупації та чотири роки Великої Вітчизняної війни Щорсівщина зазнала тяжких втрат та матеріальних збитків. 9959 чоловік воювали на фронтах, 4874 з них – загинуло. В Німеччину на примусові роботи вивезено 3429 жителів, за період окупації розстріляно 6596 чоловік мирного населення. Загалом вартість нанесених збитків району складала 476 мільйонів крб. Одразу після звільнення 27 вересня 1943 року міськвиконком прийняв рішення про мобілізацію всіх сил для відбудови. Протягом 1943-44 років у місті було відновлено роботу всіх життєзабезпечуючих підприємств: пекарні, водонапірної башти, електростанції, школи. Через місяць після звільнення відкрився рух через станцію Сновська.

      Протягом 50-80 років ХХ ст. багато робилося по благоустрою міста та сіл району. Щорс поступово перетворився не ошатне поліське містечко, славне своїми людьми та досягненнями.

    За 85 років свого існування Щорс і Щорський район жодного разу не втрачали своєї самостійності.

    У Сновську народилися:

 

1879 — Іван Євграфович Ададуров (1938), хімік, доктор технічних наук (1937), професор (1937);

     

1895 — Микола Олександрович Щорс (1919). 

   

       У 1987 році 1 вересня на виїзді міста Щорс відкривається новобудова – дитячий садок « Казка» , підпорядкований Щорському електромеханічному заводу. Будівля ошатна, гарна, відповідає всім вимогам щодо перебування в  ній дітей дошкільного віку .

    Але минає час…

       1994 рік… Зменшується кількість дітей. Стає загроза закриття дитячого садка. Але з допомогою обласної та районної адміністрацій споруда не стає ласим шматочком для злодіїв -  на базі дитячого садка відкривається оздоровчий навчально-виховний заклад для дітей, що постраждали від Чорнобильської АЕС. До закладу на оздоровлення із великим задоволення приїжджають діти із усієї області. Педагогічний колектив під керівництвом  Комісаренко Світлани Сергіївни працює творчо, кожен день відпочиваючих чекає несподіванка: різноманітні ігри, розваги, свята, екскурсії. Проіснував цей заклад аж до червня 2001 року.

       1 вересня 2001 року даний заклад реорганізовано у Щорську загальноосвітню школу –інтернат І –ІІ ступенів. З 2007 року її очолює Коваленко Олена Іванівна .Нині у школі працює 29 педагогів . Із них вищу освіту мають 24 педагоги, незакінчену вищу -1, середню спеціальну – 4. Педагогічні звання «старший учитель» мають з педагоги. Вищу категорію -  11 педагогів, І- 6, ІІ- 7 , спеціалістів -5.

       Педагогічний колектив працює над науково-методичною проблемою :

« Створення духу творчості, партнерства, взаємодопомоги та демократизму, оновлення діяльності педагогічного колективу на основі освоєння новітніх технологій, спрямованих на розвиток дитини».

Основні пріоритети в роботі школи-інтернату

• Створення передумов для всебічного розвитку дитини;

• Використання передових науково-педагогічних та інформаційних технологій в навчальному процесі;

• Гуманістична особистісно-орієнтована педагогіка та психологія;

• Комплексна система позакласної та позашкільної роботи, напрямлена на реалізацію творчих, духовних, інтелектуальних потреб дитини.

Напрямки модернізації закладу:

• розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;

• забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

• запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

• посилення ролі органів місцевого самоврядування, активізацію участі батьків, піклувальних рад, меценатів, громадських організацій, фондів, засобів масової інформації у навчально-виховній, науково-методичній, економічній діяльності навчального закладу, прогнозуванні його розвитку, оцінці якості освітніх послуг.

• виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;

• збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови;

• виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу;

• формування у дітей та молоді сучасного світогляду, розвитку творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості;

• підвищення кваліфікації кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій;

• стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя.

Учитель представляє найсвятішу на Землі професію. Вчитель — лю­дина, для якої внутрішня доброта, висока і чиста духовність є необхід­ними умовами професійного успіху. Від того, як учитель увійде в клас, розпізнає загадковий погляд дитини і заповнить її духовний та інтелектуальний світ залежить майбутнє на­ції, держави. Більше того, добро, посіяне вчителем, примножується у прийдешніх поколіннях, стає вічною істиною, переростає з мудрості конк­ретних людей у мудрість народу.

Кожна людина у своєму житті проходить крізь душу вчителя. І кож­ній доводиться співставляти у пам’яті епізоди шкільного життя ана­лізувати справедливі дії вчителя, захоплюватися його глибокими знання­ми і високими моральними якостями і брати собі за приклад.

Створене вчителем є найгуманнішим, бо пов'язане з формуванням особистості, громадянина. Є хоро­ший вчитель, є надійне майбутнє у держави, суспільства — істина, пе­ревірена часом. Високий рівень професіоналізму педагогічного колективу Щорської ЗОШ-інтернату І-ІІ ступенів забезпечує дотримання саме цієї істини.

​